Місто гасне, ніби світло у вікні,

Місто гасне, ніби світло у вікні,
Наші тіні заблукали в тишині.
Я шукаю тебе в кожному дощі,
Та знаходжу тільки слід на самоті.

Передзвони… хоча б уві сні,
Де ще живемо ми не навесні.
Час навчив мовчати замість слів,
Та не навчив забути голос твій.

Ти не повернешся, я знаю…
Та серце знов тебе чекає.
Навіть коли небо впаде,
Моє ім’я до твого йде.

Ти не повернешся… нехай.
Та в кожнім ранку ти ще май.
І поки дихає душа,
Я буду чути твій «прощай»…

Фотографії мовчать уже давно,
В них назавжди теплий серпень за вікном.
Я сміюсь, щоб не почули, як болить,
Бо найважче не кричати, а мовчить.

Може, доля нас колись знайде,
Де ніхто нікуди не піде.
Та сьогодні тільки вітер знає,
Як любов повільно відпускає…

Якби можна було час зупинити,
Я б залишився в тій одній миті.
Де ще не пізно сказати: «Пробач»,
І не навчилося серце втрачать…

Ти не повернешся, я знаю…
Та серце вперто пам’ятає.
Поки над містом світить день,
Ти будеш жити серед пісень.

Ти не повернешся… мовчи.
Любов не гасне уночі.
І навіть якщо нас нема,
Вона звучить… вона жива…